Гурт, який виріс зі студентського колективу
Latexfauna — український гурт, який співає українською та суржиком і сам себе відносить до чиллвейву. Заснували його 2015 року, але історія почалася значно раніше: Дмитро Зезюлін, Костянтин Левицький та Олександр Диман грали разом ще в студентському колективі з першого курсу Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Після випуску той проєкт закінчився — і лише через п'ять років вони зібралися знову, вже під новою, навмисно «яскравою» назвою.
Дмитро Зезюлін — вокаліст, акустичний гітарист і автор пісень; родом він із Тального на Черкащині. Перші ж сингли гурту привернули увагу критиків, і вже 2016 року видання Karabas Live назвало Latexfauna дебютом року.
До Ужгорода вони доїхали восени 2023-го — і сам факт цього концерту організатори описували як «подію, яку багато хто вважав неможливою».
Вечір, який чекали
Двері відчинилися о шостій, концерт тривав до пів на десяту. За описом самих організаторів, усередині ще до початку панувала святкова атмосфера: люди заповнювали залу усміхнені й сповнені очікування.
Від перших акордів «серфера», «дослідниць», «Богуна» та «однокласниць» зала вибухнула — усі співали в унісон. Окремою рисою вечора став збір «НА ЛІТАЧКИ» для Збройних Сил, який проводили просто на події; питання безпеки організатори теж прописали заздалегідь, відповідно до рекомендацій.
П'ятеро на сцені
На сцену вийшло п'ятеро музикантів. Фронтмен — у чорному піджаку поверх червоної сорочки, з мікрофоном у руці й дуже точною пластикою: розведені руки, різкі повороти, паузи, у які зала встигала закричати.
Поруч — бас-гітарист із довгим волоссям, який грає із заплющеними очима, гітарист і клавішник по боках сцени. Позаду — світлодіодні панелі, на яких великими літерами світилося LATEXFAUNA; кольори мінялися від густо-червоного до холодного синього, і кожна зміна читалася в залі як зміна настрою пісні.
Зала, що співала в унісон
Під сценою зала перетворилася на суцільний рух: руки вгору, плечі до плечей, телефони, що ловлять кожен спалах кольорового світла. Дзеркальна куля над натовпом розкидала промені по стінах, а глядачі з балкона підспівували разом із партером.
Це один із тих вечорів, коли зал і сцена справді дихають в одному ритмі — і таких у 2023 році в Ужгороді було небагато.
Уклін наприкінці
Наприкінці всі п'ятеро вийшли до самого краю сцени й вклонилися залу — той кадр, який ставить крапку в будь-якому хорошому концерті.
Восени 2023-го великі українські гурти доїжджали до Ужгорода нечасто. Тому цей вечір і запам'ятався: не як «ще один концерт у турі», а як доказ, що місто над Ужем може приймати таку музику — і що зала тут її знає напам'ять.
Фото: ALIVE
