Людина, яка вміщує в себе цілий гурт
Sasha Boole — Олександр Буль — родом із Буковини, з Чернівців. Активно гастролювати він почав приблизно з 2014 року і від початку працює у форматі one-man band: гітара, банджо, губна гармоніка на тримачі біля обличчя й саморобна перкусія під ногами. Одна людина — і повноцінний живий склад.
Його жанр найчастіше визначають як дарк-фолк, кантрі та американу, але з дуже впізнаваною рисою: більшість пісень написано українською. Саме звідси й формула, яка приклеїлася до нього, — «американське кантрі з буковинським акцентом». Серед меломанів артист заслужив неофіційний титул «українського Боба Ділана».
У його дискографії — альбоми «Vol. 1» (2013), «Golden Tooth» (2017), «Too Old to Sell My Soul» (2020); платівка «Survival Folk» виходила на вінілі. 2016 року музика Sasha Boole стала саундтреком до повнометражного фільму молодого українського режисера. Теми його пісень незмінні: дорога, любов, чоловіча дружба, життя і смерть.
Концерт, який довелося переносити
У промоархіві цього концерту збереглися дві версії однієї й тієї ж афіші — з датою 17 квітня і з датою 21 травня 2021 року. Це тиха, але красномовна деталь того часу: весна 2021-го була ще карантинною, і дати заходів доводилося пересувати.
Урешті виступ відбувся в п'ятницю, 21 травня, в амфітеатрі просто неба — у межах концертної серії ALIVE SESSIONS. Вхід коштував 200 гривень, а перед концертом ALIVE розігрував квиток серед підписників.
Формат просто неба підійшов Sasha Boole ідеально: його музика не потребує великої сцени й складного продакшену — лише голосу, кількох інструментів і людей, які готові слухати.
Що видно на фото
Перший кадр того дня зроблено ще ясним пополуднем: артист дивиться просто в об'єктив — сірувато-блакитні очі, вуса, зачесане назад волосся. Це фото не зі сцени, а зроблене десь у саду, задовго до концерту.
Далі — вже виступ. Sasha Boole у крислатому капелюсі, чорній футболці й джинсах стоїть перед кам'яною кладкою амфітеатру. На поясі — широкий шкіряний ремінь із патронташем, у руках акустична гітара, біля рота на металевому тримачі — губна гармоніка. Над головою — металева конструкція покрівлі амфітеатру, крізь яку ще пробивається денне світло.
Ближче до вечора світло змінюється: з'являються сині та червоні прожектори, обличчя музиканта опиняється рівно на межі двох кольорів — половина в холодному синьому, половина в теплому червоному. Капелюх кидає тінь на очі, мікрофонна стійка блищить у контровому світлі. Це вже той пізній етап концерту, коли зал затихає й слухає.
Один вечір у травні
Людина-оркестр, яка мандрує від міста до міста, того травня заїхала до Ужгорода — і кілька годин місто мало власне маленьке кантрі-шоу під дахом амфітеатру.
Такі концерти не потребують пояснень: є голос, є гітара, є губна гармоніка, і є вечір, який усі присутні запам'ятали однаково.
Фото: ALIVE
